Ксюша відчинила двері, почувши дзвінок, хоч давно не дозволяла собі цього робити. Як так сталося, вона сама не зрозуміла!

– Ні, тут такі не живуть, вибачте, ви помилилися адресою!

Ксюша, трохи подумавши, зачинила двері ще на два додаткові замки. Вона стала підозріло ставитись до будь-яких несподіванок, які зустрічалися в її житті. Дівчина працювала на радіо, вела передачу. Робота дуже подобалася, але останнім часом їй часто дзвонив юнак, який напрошувався на знайомство.

Після того, коли Ксюша відмовила йому, молодик іноді дзвонив і говорив не дуже приємні речі. Ксюша підозрювала, що дзвонить людина, яка трохи хвора.

Вона не знала, як він виглядає і це її лякало, вона насторожено ставилася до всіх молодих людей, які намагалися заговорити з нею на вулиці або в транспорті, намагалися чимось допомогти або просто йшли назустріч тінистою алеєю парку вечорами.

Якщо доводилося повертатися досить пізно, Ксюша намагалася подолати цей парк якнайшвидше. Ніколи в житті вона не відчувала такого страху, як останнім часом.

Зараз Ксюша не могла зрозуміти, чому вона, така обережна останнім часом, відчинила двері, навіть не запитавши, хто там перебуває. Молодий чоловік назвав прізвище, на що Ксюша відповіла, що такі тут не мешкають і що він помилився адресою.

Пізніше вона згадала, що нещодавно до них на поверх переїхала молода сімейна пара і з огляду на вік її відвідувача подумала, що хлопець міг шукати саме їх.

Але хлопець пішов і Ксюша подумала, що можливо хтось інший зможе допомогти молодій людині в пошуках своїх друзів.

Сьогодні був вихідний і дівчина вирішила пройтися магазинами. Вийшовши до під’їзду, вона побачила молодика, який вранці зателефонував до неї у двері.

– Знайшли своїх знайомих?

– Так дякую! Як виявилось, вони живуть навпроти вас, я помилився квартирою! Моя сестра недавно переїхала до вашого дому.

– Добре! Вдалого вам дня!

Молодий чоловік дивився услід дівчині й розумів, що до сестрички він приходитиме дуже часто.

А у Ксюші день не склався з самого початку! Вона відійшла неподалік будинку, коли зателефонував начальник і попросив терміново приїхати. Похід магазинами явно відкладався! Поки Ксюша займалася робочими питаннями, задзвонив телефон і дівчина знову почула у слухавці голос свого “шанувальника”. Настрій був зіпсований.

Жодного шопінгу вже не хотілося і Ксюша після роботи пішла додому, але дорогою зламала підбор. Нові туфлі! Ні, сьогодні явно не її день! Ксюша розплакалася. Підходячи до під’їзду, вона знову побачила молодика, який так само сидів на лавці.

– Він що, так і не йшов? Бракувало ще, щоб він бачив мене в такому стані.

Дівчина швидко витерла сльози, але хлопець встиг побачити цей жест.

– У вас все гаразд? Вас хтось образив? Мене, до речі, звати Ігор.

Ксюша сіла на лавку поруч з Ігорем і несподівано почала розповідати йому про свої неприємності. Про юнака, який дошкуляє її дзвінками, зіпсовані вихідні, про зламаний каблук. Вона говорила так, ніби знала цього молодого чоловіка багато років, не соромилася розповідати про особисте.

Ігор слухав уважно. Коли Ксюша вимовилася, простягнув їй хустку.

– Не бійтеся, вона чиста! Ви зараз заспокоїтеся, а я спробую вам допомогти.

– Як ви мені допоможете?

– Це моя професійна таємниця! Давайте, я проведу вас до квартири, ви віддасте мені туфлі, заспокоїться і чекатимете мене з новинами. І з туфлями!

Чомусь Ксюша повірила Ігореві. Їй була приємна його увага і дівчина згідно кивнула.

За три години зателефонувала подруга, з якою вони разом працювали.

– Ксюха, розказуй! Що за захисник у тебе з’явився? Уявляєш, він зараз приїжджав до нас, поговорив з усіма, навіть до начальника зайшов. Все питав про ці дзвінки, ну про того, ненормального! Гаразд, ти мені потім все обов’язково розкажеш, а зараз я побігла. Все бувай!

Ксюша розсміялася! Недаремно Дашу колеги прозвали ураганом! Як вихор увірвався до подруги, добре, що тільки телефоном, за дві хвилини повідомила новини й так само стрімко зникла.

Ксюша вирішила спекти свій фірмовий кекс, треба ж віддячити Ігорю з його допомогу.

Минуло ще дві години, у двері зателефонували. На порозі стояв Ігор, попереду хлопчисько, років тринадцяти, невеликого зросту, злякано дивився на дівчину.

– Ну що, приймайте вашого “шанувальника”! А ти поясни дівчині, навіщо це затіяв!

– Я… ненароком… Я більше не дзвонитиму… Пробачте мені…

– Щось телефоном ти сміливіше розмовляв! Гаразд, так і бути, вибачаю, йди вже!

Хлопчик не забарився, через секунду його вже не було.

– Ігорю, як вам це вдалося? Де ви його знайшли? Він кілька тижнів не давав мені спокою, а виявився просто хлопчиськом.

– Ксюша, можна я не видаватиму своїх методів роботи? Принаймні поки що! Скажу тільки, що пацан посперечався з друзями. Наобіцяв багато, що знайомий з гарною дівчиною, старшою за нього. Ну, а потім йому нічого не залишалося, як дзвонити вам і нести нісенітницю. Загалом історія не нова!

– Ігорю, я вам така вдячна! Я вже й вулицями боялася ходити, оглядалася. Тепер все добре.

– І я сподіваюся, що зможу отримати шматочок того, чим так смачно пахне? І маленьку чашку чаю?

– Ой, вибачте, я зовсім розгубилася! Звичайно, заходьте, питимемо чай. Скажу чесно, пироги я печу набагато краще, ніж проводжу час  у вихідний!

Ось так, іноді нагода допомагає розв’язувати життєві проблеми. Історія ця лише починається!