Аліна прийшла додому нервова. Ну, що за підлі люди. Лізуть у її життя, на матір наговорюють. Нехай вона не ідеальна мати, іншої не має. У неї взагалі нікого немає. Батька рік тому не стало. Лика тата любила. Він був промінцем світла в її житті.

Мама пішла від тата, коли їй було років п’ять. Ну як пішла, виставила його зі свого життя. Батько працював на заробітках. Гроші приносив добрі, але маму не влаштовувало, що батько по пів року був відсутній. І ось поки його не було мама знайшла собі іншого. Кохання у неї. Батько приїхав, побачив, що сім’ї в нього більше немає і поїхав у область, де жила його мати.

Аліна, яка звикла, що батько коли приїжджає, завжди з нею займається, виявилася нікому не потрібною. Мати його на поріг не пускала. Скандали були завжди. Новий чоловік мами ревнувало до колишнього. Щоб його заспокоїти мати народила дитину. Тільки це його не заспокоїло. Навпаки почав руки розпускати, а потім зовсім пішов.

Мама залишилася одна із двома дітьми. Цим батько і користувався. Пригрозив, що якщо не даватиме спілкуватися з дочкою, то про його аліменти нехай забуде.

Аліна дуже любила батька. Він завжди брав її гуляти у парк чи зоопарк. Вони їли морозиво чи пили сік. Батько купував їй нові іграшки, гарний одяг. Коли Аліна постаршала, то давав кишенькові гроші й просив про них не говорити матері.

Молодша сестра була дуже примхливою і мама їй потурала. Нова лялька Аліни могла опинитися у Світлани. Мати не хвилювало, що подарував рідний батько Аліни. Вона завжди заявляла дочці, що вона має ділитися з сестрою, раз у неї немає батька. Добре хоч одяг не забирала, тому що Світлана, крім того, що була нижчою ростом від Аліни, так ще й повненька. Спочатку мати намагалася перешивати нові речі Аліни, навіть не запитавши її, але потім зрозуміла, що те, що можна вкоротити, не завжди можна розширити. Але мати дуже швидко забирала нові речі Аліни, щоб їх продати дорожче і купити щось Світлані.

Коли Аліна почала усвідомлювати, що мати її коштом намагається балувати Світлану, то попросила батька більше не купувати їй речі. Строго за потребою, а гроші класти на особистий рахунок Аліні, щоб вона коли виросте мала свої гроші. Батько не сперечався. Він хотів зробити життя дочки легшим, але забрати до себе не міг. Він жив у селі, у звичайному сільському будинку без зручностей і забирати доньку з міста, де школа поряд, магазини поряд, подруги поряд, він не хотів.

Потім у матері з’явився новий чоловік і життя Аліні перетворилося на пекло. Це був дуже неприємний тип і поводився дуже грубо стосовно Аліни. Іноді їй здавалося, що він може  зробити з Аліною щось недобре, якщо вона раптом з ним виявиться віч-на-віч. Але це навряд чи сталося б.

Вони зі Світланою жили в одній кімнаті. Світлана чудово знала, якщо гадитиме сестрі, то в сім’ї буде менше грошей, але ні хто їй не заважає зайняти весь можливий простір. Аліна мала крихітний письмовий стіл, одну полицю в шафі й ліжко. З матір’ю сперечатися було марно – ти маєш ділитися з сестрою.

Їй виповнилося чотирнадцять. Вона отримала паспорт. Батько влаштував святе Аліні. А потім попросив його на кілька днів. Аліна дуже здивувалась, але паспорт дала.

Життя дуже змінилося, коли після чергової поїздки на північ батько приїхав зовсім хворий. На стільки його здоров’я підірвалося, що йому дали інвалідність та відправили достроково на пенсію. Батько Аліні не розповідав, що з ним трапилося, але ось мати раз у раз закочувала скандали, що її батько більше грошей не дає, тому що ті копійки, що відраховувалися з його пенсії, сильно відрізнялися від того, що вона отримувала раніше. І тому матері довелося шукати другу роботу, щоб прогодувати дочок та чоловіка, який уже другий рік не міг знайти роботу.

У такій ситуації мови про інститут вже не йшлося. Мати сказала, що після вісімнадцяти її годувати не буде. Шістнадцять років, дев’ятий клас та коледж.

Аліна вирішила стати веб-дизайнером. Здібності в неї були, знання теж. Був тільки один комп’ютер на двох, і то пробитися до якого можна було лише за відсутності Світлани. Весь інший час за ним сиділа молодша сестра і жодні докази, що їй потрібно готуватися до іспитів для матері, не враховувались. Зі Світланою потрібно ділитися. І не важливо, що цей комп’ютер купили за гроші, що давав батько Аліні.

Коли Аліна принесла додому новий ноутбук, то розпочався скандал. Світлана вимагала віддати його їй. Мама вимагала, щоб Аліна ділилася зі Світланою, але Аліна заявила, що ноутбук її особиста річ і їй він потрібен для навчання, тому що користуватися комп’ютером їй не дає Світлана.

-І все одно ти не зможеш користуватися ним. Там стоїть пароль. – Аліна хотіла відстояти бодай одну свою річ.

-А ну негайно скажи пароль сестрі! – кричала на Аліну мати.

-Не дам! Він мій. Мені його МІЙ тато купив! МІЙ! І я не буду його давати Свєті! А якщо вона вирішить мені його зіпсувати, як перепсувала купу інших речей, то я зіпсую комп’ютер, і вона не зможе ним користуватися. Тому що цей комп’ютер також мій. Його купив мені мій тато!

-Мамо, Ти чула? – Світлана розпочала свою концертну програму скривдженої дівчинки. – Вона завжди принижувала мене тим, що має батька, а в мене немає!

-А ну негайно віддай ноутбук сестрі! – Мати накинулася на Аліну.

-Ні! І якщо ви не дасте мені спокою, то я напишу заяву в поліцію, що твій чоловік до мене пристає! Їм не треба доказів, їм потрібно галочки ставити, так що його швидко за ґрати запроторять.

На щастя для Аліни вітчим це добре чув.

-А ну вгамувалися! – Його голос був досить гучний і значний. – Дайте дівці спокій! У Світлани є комп’ютер, ось нехай і далі на ньому дивиться свої мультики.

-Мати! – Світлана навіть і не думала заспокоюватися.

-Світлано, вистачить. – Мати схопила доньку та вивела з кімнати.

Вітчим глянув на Аліну і пригрозив кулаком.

Після цього Аліні виходило відбивати від Світлани хоча б деякі свої речі.

Аліна здобула професію, влаштувалася на роботу. Заробляла небагато, але їй цілком вистачало на свої потреби. Тільки мати вимагала, щоб Аліна віддавала всю зарплату на потреби сім’ї, а те що Ліці потрібно одягатися пристойно, за собою стежити, її не стосувалося. Але на якості їжі в будинку зарплата Аліні не відбивалася.

-Знаєш що мама, я більше тобі ні копійки не дам! – Аліна втомилася йти голодною на роботу. – Я віддаю тобі гроші, але в хаті нема чого!

-А за що я повинна Світлану одягати?

-Заробляй. Або чоловіка свого відправ на роботу. Гроші я тільки за квартплату віддаватиму. А все інше купуватиму тільки собі. І лише спробуйте взяти.

-Тоді провалюй з мого будинку!

-І не подумаю, я тут приписана і житиму! – Аліна чудово розуміла, що винаймати житло у неї грошей немає. Тож доведеться терпіти.

-Ах ось ти як заговорила! Все життя тобі для сестри було шкода. А ти ж старша, маєш ділитися!

-Діляться за своїм бажанням, а ти завжди мене змушувала щось робити, не питаючи хочу я цього чи ні.

-От же егоїстку виростила!

А потім зненацька помер батько. Точніше і Аліна, і він розуміли, що йому лишилося не довго, але це завжди несподівано. Вона оформила спадщину у вигляді старого бабусиного будинку. Будинок був ще міцний, але жити в ньому Аліна не планувала. Далеко добиратись до роботи. Інтернет поганий, а їй для роботи був нормальний. Залишався варіант продати будинок і на ці гроші вкладатись в іпотеку. Тільки й тут складнощі, пов’язані з податками та іншими бюрократичними історіями. Так що Аліна вирішила трохи упорядкувати будинок і спробувати здати дачникам на літо.

Коли Аліна приїхала у вихідні упорядкувати будинок, щоб зробити кілька фотографій для оголошення, то зустріла сусідку. Колишня батькова однокласниця. Вона переїхала до батьківського будинку кілька років тому, коли вийшла на заслужену педагогічну пенсію. Сказала, що робота у школі її дістала. А на селі вона зайнялася своїм господарством.

-Аліна, ти якими долями? – Вони зустрілися біля хвіртки.

-Та ось приїхала подивитись у якому стані будинок. Що впорядкувати треба.

-Невже жити зібралася? Мати із квартири виперла?

-Та ні.

-Ну так, як вона тебе з твоєї ж квартири вижене. – тітка Віра посміхнулася.

-Тьотю Вір, не говоріть дурниці. Яка квартира?

-Твоя. Батько її на тебе переписав. Чи мати тобі не сказала? – Тьотя Віра дивилася на Аліну. – Хоча хто ж упустить таку житлоплощу.

-Тітка Віра, не обманюйте! – Аліна розлютилася.

-Значить не сказала. – Тьотя Віра посміхнулася. – Можеш не вірити, але квартиру батько залишив тобі. Він же її купив до того, як на твоїй матері одружився.

Аліна розлютилася і не стала далі спілкуватися із сусідкою. Невже мама б так поводилася, якби квартира була Аліни? І точно не стала б її виганяти з квартири. Але настрій був зіпсований. Навіть провівши два дні в домі батька, вона так і не змогла викинути це з голови. Тож додому вона приїхала на взводі.

І як завжди вдома – черговий скандал. Світлана залізла в одяг Аліни й одягла нову сукню. Гарна, тепла, в’язана сукня. В якому дуже зручно ходити навесні. Після фігури Світлани сукня на Ліку буде мішком, бо вона її розтягне. Ні, так більше не можна.

З’ясовувати стосунки з матір’ю марно. Вона документів на квартиру не покаже. А шукати в кімнаті, де постійно сидить мамин співмешканець теж не варіант. Але ж у нас століття цифрових технологій. Один запит через відповідний сайт і в тебе на руках потрібний папір.

Що ж!

Аліна сиділа і не вірила своїм очам. А вона багата! Своя квартира, заміський будинок. Не важливо, що цей будинок вимагає ремонту, але за документами будинок. А вона все життя зазнавала такого приниження. Бігти та влаштовувати скандал не було ні бажання, ні настрою. Треба було все обміркувати на тверезу голову. Рубати з плеча вона не могла. Все ж таки вона любила мати, хоча та все життя бачила тільки свою Світлану.

Вона поспілкувалася на цю тему з подругою, зайшла на філіжанку чаю до юриста в їхній фірмі. Мама у Аліни жінка певної вдачі й тому потрібно йти підготовленою не тільки морально, що з брудом змішуватимуть, а й аргументовано. Розмову вона відклала на суботу. Саме висловить всім, що вона думає про те, що відбувається, і поїхати в батьківський будинок. А вони тут нехай гризуться

Вранці мама годувала свого ненаглядного ледаря. Світлана нила, що нормальної їжі в будинку немає. Аліна була явно зайва на цьому святі життя.

-Знаєш мам, не знаю скільки ти планувала водити мене за ніс, але все таємне рано чи пізно стає явним. Але я тепер знаю, що квартира моя, то жити ви тепер будете за моїми правилами або можете йти куди завгодно. Я не триматиму.

-Що? – Мама стала в бойову стійку. – Та хто тобі таку нісенітницю сказав? Не твоя квартира, а моя! І ти мені тут не командуй, бо швидко вилетиш геть!

-Ні! – Аліна намагалася триматися максимально впевнено. – У мене всі документи на руках.

-Та кому потрібні твої документи! Я за неї стільки років платила!

-Ти платила з батьківських грошей і якщо треба буде, я це доведу. Тож тепер живемо за моїми правилами. Ви мені до вечора неділі звільняєте велику кімнату. Оплачуєте усі свої витрати. І якщо хоч хтось поткнеться в мою кімнату і чіпатиме мої речі, то з речами на вихід. А ти, – вона подивилася на співмешканця матері, – якщо не влаштуєшся на роботу, то провалюй відразу.

-Ти що тут влаштувала? – Співмешканець матері зрозумів, що його чудове життя перестало бути таким чудовим. – Ану пішла геть. – Єдиний варіант, це залякати це дівчисько.

-Мені поліцію покликати? – Аліна була жахливо спокійна, хоча коліна ходуном ходили від страху. – Я з’ясувала, ти взагалі тут ніхто і жодних прав знаходження у тебе тут немає. Це ось цих, – вона кивнула у бік матері, яка була в шоці, і Світлани яка ще не зовсім розуміла, що відбувається, – я вигнати просто так не можу, доведеться через суд виписувати, а з тобою я впораюся швидко!

І після цього стало зрозуміло, що її вже просто так не залякати. Навіть до Світлани дійшло, що її щасливе життя закінчилося.

-У вас час до завтра, я поїду в будинок батька, а ви тут, щоб до мого повернення звільнили мені кімнату.

Аліна вийшла з кухні, взяла сумку з ноутбуком та поспішила залишити квартиру. Для повної впевненості вона ще телефон відключила.

Коли вона повернулася, то в хаті була цілковита тиша. Світлани вдома не було. А мама сиділа на кухні у сльозах.

-Він пішов. Він через тебе пішов!

-Ось і добре. – Аліна вийняла з сумки їжу і почала ставити її в холодильник.

-Ти нічого не розумієш! Тепер я нікому не потрібна.

-А ти й так нікому не була потрібна, крім батька. Вони використовували тебе. Жили твоїм коштом. Це не кохання, мам, невже ти нічого не розумієш?

-Багато ти знаєш. – огризнулася мати.

-Завдяки тобі дізналася.

-Та у тебе все є тільки завдяки мені! – Мати вирішила зайти з козирів.

-Ні мамо. Це ти все життя у мене забирала. Батько мені дарував, а ти забирала і Світлані своїй віддавала.

-Вона твоя сестра! Ти маєш з нею ділитися.

-Ні з ким я не повинна ділитися. І діляться за своєю волею, а ти забирала. Все мама, я втомилася ділитися зі Свєткою своїм життям. Це моє життя і більше я нікому не дозволю щось відбирати. А не подобається, ти знаєш, де вихід. Тільки ти врахуй, я це терпіти довго не буду. Як тільки Світлана закінчить школу, все ця квартира для вас назавжди буде закрита. Навчися вже розв’язувати свої проблеми не моїм коштом. Я вже досить з вами поділилася.

Аліна вийшла із кухні. У слід їй летіли прокляття, звинувачення в жадібності та невдячності, але Аліні було все одно. Вона вже своє забрала.

Жити в одній кімнаті з матір’ю Світлані не сподобалося. Мати це не терпляча Аліна, яка терпітиме включене світло допізна або зайняті полиці. Між матір’ю та Світланою постійно траплялися сварки. І якщо раніше можна було звалити на Аліну, що вона сестру кривдить, то зараз стало зрозуміло, що це мати сама розпестила дочку, але все одно продовжує звинувачувати Аліну в тому, що та зруйнувала їхнє життя. Але Аліні вже байдуже. У неї є чіткий план життя. А головне вона все ж таки вступила до інституту, як і хотіла. Незабаром її квартира звільниться і вона продовжуватиме реалізовувати свої плани й вже ні з ким не буде ділитися своїм життям.